Батьківські збори.
"Сімейне виховання- запорука психічного здоров’я дитини"
Мета: ознайомити батьків з особливостями впливу стилю спілкування в сім'ї на емоційне благополуччя дітей; формувати вміння аналізувати свої виховні впливи на дитину та їх наслідки, сприяти конструктивному спілкуванню дорослого з дитиною; розвивати уміння членів сім'ї взаємодіяти у спілкуванні та поведінці; зміцнювати та зберігати родинні відносини.
Першим університетом життя для дитини є
сім'я, в якій народилася дитина.
Сім'я
здійснює вирішальний орієнтаційний вплив на формування особистості: становлення
характеру, формування ціннісних орієнтацій, провідних пріоритетів, соціальної
зрілості. Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний
рівень і рівень освіти батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини.
Основне батьківське завдання - виростити зрілу та
відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивати в дитині,
головне - будувати виховання на любові.
Родинне
виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість,
впливати на її розвиток, пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню
морально-етичних норм співжиття у суспільстві.
Родинне виховання, завжди досягає свого
повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним
впливом школи, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне
виховання.
Бути мудрими
батьками для підлітка завжди було складно. Нажаль наші учні поводять себе не
зовсім коректно та ввічливо до однолітків та дорослих.
Девіантна поведінка в дітей стала частиною
їхнього повсякденного життя.
І
у нас з вами є вибір: шукати винних або знаходити шляхи які допоможуть подолати проблеми.
Не можна виключити те що діти знаходяться у перехідному
етапі між дитинством та дорослістю, тобто у підлітковому віці.
Згідно з
термінологією, яка застосовується в ООН, підлітки — це особи віком 10–19 років
(ранній підлітковий вік – 10–14 років; пізній підлітковий вік – 15–19
років).
Зміни, що відбуваються в фізіології, не
можуть не викликати різних змін і в психологічному стані. Це і протиріччя,
зміна авторитетів, самовизначення, способи самоствердитися.
Це все сильно впливає на поведінку дитини,
але проходить легше і не критично, коли сформовані моральні цінності, коли
дитина керується у відносинах між людьми моральними чеснотами.
Взагалі
у сучасному суспільстві бракує моральності. Питання поваги один до одного,
милосердя є одним із найпроблемніших, і ці питання є проблемними й у нас,
що призводить до випадків безвідповідальності в поведінці,
породжує важковиховуваність, ізоляцію особистості учня.
Нинішнє
покоління – це одночасно щасливі й нещасні люди. За короткий період часу
відбувається настільки бурхливий цивілізаційний перелом, якому б стало
тривалості в кілька століть, а не в одне покоління. З кожним роком все
змінюється. Те що було зась – зараз можна і вітається, а те чому раділи,
навпаки, стало ганебно немодним.
Звідси
власне й починається проблема у вихованні сучасної людини в цілому, й
вихованні відповідальності як окремо взятої якості особистості. Одні
цінності втрачаються, інші підносяться. Тому сучасне виховання повинне давати
чітке розуміння межі дозволеного та недозволеного.
І тому
перш за все наше з вами завдання формувати моральні цінності дитини, а саме гуманні
відносини, повагу і любов до людини, доброту, рівність, культуру.
Найвищім рівнем
вихованості відповідальної поведінки є усвідомлення моральної
відповідальності перед суспільством, перед батьками, педагогами, ровесниками
і самим собою через внутрішні переконання. І досягнення цього рівня
має бути метою виховання відповідальної поведінки.
Як же і виховати відповідальну особистість?
«Все
починається з малого…» тому слід почати з себе, своєї сім’ї, дитини.
- Перш за все, треба розуміти низку чинників
та тригерів які провокують дитину на девіантну поведінку.
Вам слід провести аналіз усіх факторів та провести дружню розмову. Це перший
крок до розв’язання проблем.
-
Будуйте довірливі стосунки зі своїми дітьми.
- Важлива дисципліна
й обмеження. Потрібно обговорити з підлітком, яка його поведінка прийнятна, а
яка – ні. Встановлюйте
правила.
- Створіть план дій. Де б не був ваш підліток –у компанії або вдома в товариша –
він завжди мусить бути з вами на зв'язку. Не кожному підлітку сподобається
те, що ви нав'язуєте йому правила, навіть цілком розумні. Тому вам варто
спільно скласти для підлітка план дій у тій чи іншій ситуації, дозволивши йому
озвучити декілька його пропозицій. Таким чином, підліток буде самостійно
приймати рішення під вашим керівництвом. При цьому важливо не допускати
маніпуляцій.
- Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ
бажаєте.
- Не надавайте надто великого значення
заохоченням і покаранням. Пояснюйте
причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні.
- Навчіть
підлітка відповідальності. Ви
повинні навчити брати відповідальність не тільки за самого себе, а і за вашу
спільну родину й оточення. Підліток повинен усвідомити: він завжди
відповідальний за свої дії і поведінку.
- Не покладайтеся на технології, не варто допускати його
залежності від смартфона, ноутбука або планшета. Допоможіть збалансувати час,
який він проводить в Інтернеті й реальному світі.
- Не робіть за дітей те, що вони
можуть зробити самі.
- Привчайте
дитину до праці.
Але без примусу.
Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було
заповнене цікавими і корисними справами.
- Живіть
у хорошому оточенні.
Друзі, яких виберуть собі
ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.
- Виховуйте почуття доброти й доброго ставлення до оточуючих.
- навчіть дітей, конструктивно будувати
діалог та домовлятися.
Завжди
пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей,
звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Запам’ятайте, що відповідальними, розумними
й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.
Не викликає сумніву, що правильно
встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести
на будь-яку висоту.
Ментальне здоров'я дітей під час віфйни.
Поради батькам, як допомогти дитині.
Підчас війни діти часто переживають стрес. Не у всіх із них розчиниться психологічна травма, але кожна дитина потребує підтримки. Головну роль у цьому відіграють батьки. Існують базові правила, як підтримати дитину у стресовій ситуацій, щоб стабілізувати її стан.
Дотримання режиму дня.
Прокидатися щоранку в один і той самий час, гратися в ігри з рідними та друзями, робити уроки, готувати обід, розмовляти після вечері в родинному колі, обійматися та співати – намагайтеся повернути те що ви робили до війни, адже це допомагає дитині почуватися спокійніше і впевненіше. Якщо зараз Ви не можете повернутися до свого звичайного режиму дня, створіть нові ритуали – головне, щоб одні й ті самі дії повторювалися щодня в той самий час.
Створення нових ритуалів.
Якщо ви переїхали, або втратили можливість робити те, що було для Вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, спів тощо. Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.
Щоденне спілкування на різні теми.
Спілкування потрібно кожному. Щоб дитина не почала ізолюватись, з нею потрібно говорити про речі, які стосуються її життя: про прогулянки, книги, фільми, ігри. Це допоможе їй відчути, що Вам важливі її інтереси.
Підтримання емоційного зв’язку.
Особливо зараз дитині важлива емоційна близькість із батьками. Щоб зберігати її та зміцнювати, потрібно обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за витримку, за вміння, які демонструє дитина), грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції. Наприклад, спитайте в дитини, як саме вона відчуває, що мама й тато її люблять. Зазвичай діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варіант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу – гру : візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуйте дитині втішити її. Дивіться на дії дитини – саме таких дій від вас потребує і вона.
Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматуючий досвід, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілесних контактів .Тому слід запам’ятати дитину, чи можна її пригорнути.
Обговорення тривожних подій .
Такі розмови дуже корисні для емоційної розрядки. Після перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи епізоду бойових дій проводьте невеличкі сімейні бесіди.Такі розмови слід починати зі слів про те, що загроза минула (“зараз ми в безпеці “). Скажіть що це було важко, але дитина впоралася, і ви, батьки чи близькі дорослі (опікуни), пишається її силою. Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й батькам. У проживанні критичних ситуацій через їхнє проговорювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емоціях, а й на діях, які допомоги впоратися дитині й вашій родині.
Щоб уникнути стану “фрагментації пам’яті” (це коли ми перестаємо пам’ятати послідовність дій під час травматичних подій), потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час. Якщо дитина готова, можна заохочувати і її переказувати події. При цьому важливо говорити, що і мені, і тобі було страшно (сумно та тривожно), але ми впоралися “. Цей метод дозволяє дитині побачити, що її почуття збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також зняти емоційне напруження.
Звернення до психолога.
Не зволікайте зі зверненнями до спеціаліста за психологічною допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна, уникає активності, спілкування з однолітками, втратила апетит і нормальний сон.
Поради для батьків: як підтримати та заспокоїти дитину під час війни
- Мінімізуйте перегляд новин з дитиною. ...
- Говоріть з дитиною. ...
- Діти потребують тактильності. ...
- Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції. ...
- Прислухайтеся до дітей. ...
- Спостерігайте за грою дитини.
(Джерело: https://oolc.od.ua/%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5)
Звернення до батьків
Не залишайте дітей без нагляду під час сигналу "Повітряна тривога"!
* Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки!
* Виховуйте у дітей навички безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність під час війни.
* Виділіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми.
* Пам'ятайте, ці хвилини вимірюються ціною життя. А щоб неждана мить не стала початком великої біди - потрібно давати дітям чіткі знання і вміння, як діяти в тій чи іншій ситуації.
Пам'ятайте, що життя ваших дітей залежить лише від вас самих!
ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ
Україна живе у стані війни. У зв’язку з цим у дорослих виникає питання, як говорити з дітьми на тему війни та й взагалі, чи говорити про це. Психологи запевняють, що говорити про те, що відбувається, з дітьми треба. По-перше, тому що питання, які стосуються життя і смерті, добра і зла, вимагають роз’яснення та підтримки з боку значущого дорослого. По-друге, для того, щоб дитина розуміла, що відбувається і чому звичний життєвий уклад змінився. А по-третє, якщо дитина не почує від дорослих чітких відповідей, вона почне шукати рішення самостійно. І тут вже може нафантазувати все, що завгодно. Внаслідок цього нерідко розвиваються різноманітні фобії.
Як реагувати на розмови дитини про війну?
Дії можуть бути такі:
- запропонувати подивитися один одному в очі, адже коли ми дивимося в очі іншій людині, це дає більше відчуття безпеки та близькості;
- можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання;
- можемо сказати: «Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід. Але я так рада бачити тебе. І це означає, що ми справляємося, ми сильні»;
- запропонувати дитині поділитися тим, що їй допомагає вистояти й справитися, поділитися зі своїм досвідом.
Після цього можна запропонувати дитині будь-яку дихальну практику.
Як відповідати на дитячі питання під час війни?
Чому ти плачеш? – Я сумую, бо декому з вояків, які за нас б’ються, зараз боляче.
Говоріть якомога простіше. Пам’ятайте, що дитина збентежиться, якщо побачить, що ви засмучені чи шоковані через жахливі причини, яких вона не здатна зрозуміти. Намагайтесь не виявляти надміру слабкості при дітях!
Чому люди помирають? – Більшість дитячих реакцій на новини складаються із здогадок. Дитина ще не має достатньо досвіду, щоб зрозуміти взаємозв’язок, очевидний для дорослих. Питання «Що?» породжує безліч питань «Чому?», наприклад, «Чому солдати помирають? Чому на нас напала інша країна?». Намагайтесь відповідати чесно і якомога коротше: «Солдати помирають, бо їх поранив ворог. Люди воюють, аби захистити свою країну. На нас напали, бо хочуть захопити нашу землю». Пам’ятайте, що говорити слід якомога простіше.
Мій тато теж загине? – На подібні питання відповідати важко, особливо якщо батько (чи інший родич) – військовий, медик чи волонтер (або перебуває далеко у небезпечній зоні). Не варто піддаватися бажанню сказати звичне й заспокійливе: «Ні, не загине». Зрештою, чи ми самі у цьому певні? А діти дуже чутливі до неправди. Тому варто сказати щось на кшталт: «Ти хвилюєшся, адже тато зараз допомагає відвойовувати країну, так? Ми всі хвилюємося. Але він не сам. Поруч із ним багато чоловіків та жінок, чия робота – захищати один одного. Ми сподіваємося, що він скоро повернеться. Але зараз має справи».
Навіщо нам їхати з дому? – Іноді порушення звичного життя сприймається дітьми дуже болісно. Переїзд, особливо раптовий, може викликати надмірне занепокоєння. У такому випадку можна сказати: «Ми їдемо, аби опинитися далеко-далеко від небезпеки. Подорож може бути нелегкою. Зрештою ми повернемося. Або у нас буде новий дім, більший та кращий».
Бережіть себе і пам’ятайте, що відповідати на дитячі питання слід щиро і якомога простіше. Будьте чесними і послідовними у своїх відповідях. У вас все вийде, а війна обов’язково закінчиться.
(Джерело: https://dnz15.dnepredu.com/uk/site/poradnik-dlya-batkiv.html)
Вірус паніки: як пережити карантин.
Зараз вся Європа знаходиться у стані
постійної напруги через спалах корона вірусу. Україна – не виключення. Карантин, ізоляція, ризик заразитися хворобою, від якої не існує вакцини.
Звичайно, все це лякає – відчувати страх під час будь-якої
загрози, особливо, якщо ми не можемо її контролювати, нормально, ми стикаємось
з явищем, досвіду переживання якого в нас ще немає. Ця ситуація є новою,
потребує нових способів пристосування і є стресовою а такі стани є деструктивними
і небезпечними для психічного та фізичного здоров’я людини. Бо перебування у
постійній напрузі чи пригніченому стані може вилитись в паніку, апатію (в критичних випадках – депресію), агресивну поведінку, істеричні
стани.
Як цього не допустити, як пристосовуватися до нових умов життя?
Дотримуйтесь декількох порад:
1. Стежте за рекомендаціями ВООЗ та
МОЗ, адже знання про те, як правильно поводитися у критичній ситуації, знижує
тривогу.
2. Намагайтеся не блокувати свої
почуття та більше спілкуйтеся з рідними, друзями. Не замикайтеся в собі з
думками.
3. Почніть керувати страхом і
контролюйте його. Зробіть усе можливе, щоб почуватися більш спокійно і
впевнено. Розуміння того, що ви зробили все, що вам під силу, зменшить вашу
паніку і страх.
4. Менше поглинайте інформацію, бо
через її надлишок ми піддаємося тривозі. Через інтернет і телевізор нам
здається, що та чи інша подія відбувається у нас дома. Іншими словами,
фільтруйте інформацію та обертайте надійні джерела!
5. Знаходьте час для себе і наповнюйте
себе позитивними емоціями.
6. Сон, здорова їжа і фізичні
навантаження повинні щодня супроводжувати вас.
Якщо ви чи хтось з ваших близьких
відчуваєте надлишок агресії, через стрес, слід першочергово працювати над
усвідомленням. Спробуйте
зрозуміти, що в даній ситуації винних немає. Хвороби були, є і будуть. Багато з
них – заразні. Їх поширення – слабо контрольований процес. Люди можуть бути
носіями і не здогадуватись про це. Тимчасові незручності – це просто тимчасові
незручності. Це не покарання, не знущання, не чийсь злий план. Це вимушені міри
для безпеки вас, ваших близьких та інших людей. Всі глобальні процеси
потребують часу на вирішення. І ще. Пандемія мине, карантин закінчиться, життя
налагодиться. А наслідки від агресії, неадекватності, всі вчинені чи сказані образи
назавжди залишаться з вами і вашим оточенням в пам’яті. Відчуваючи злість,
бажання когось образити, спробуйте перевести агресію в «мирне русло».
Карантин – це не час для негативних думок, паніки та
депресії. Це випробування на людяність,
усвідомленість, лояльність для кожного з нас. Кожен повинен обрати максимально
оптимальну емоцыйну формулу, яка допоможе пережити будь-які життєвій ситуації. І
головне – залишатись людьми.
Пам’ятайте, що життя під час карантину
продовжується! Турбота про себе, про соїх
рідних і пильне ставлення до власних потреб допоможе легше
пережити цей період.
Використані джерела:
- https://dyvys.info/2020/03/24/virus-paniky-yak-perezhyty-karantyn/
- https://pravda.if.ua/prykarpatczyam-na-zamitku-yak-perezhyty-koronavirus-paniku-ta-karantyn-porady-policzejskogo-psyhologa/
- https://www.kadrovik01.com.ua/news/3909-yak-zberegti-zdoroviy-gluzd-v-umovah-karantinu-7-praktichnih-porad
Як зберегти психологічну рівновагу і внутрішній баланс: радить психотерапевт.
Тривога за майбутнє (своє, своїх рідних та своєї
країни), розгубленість - це абсолютно нормальні почуття, коли є
соціальна невизначеність і політична напруга. Вам може бути важко
сконцентруватися на конкретних справах та виконанні буденних задач.
Як справитись з таким станом і
вберегти своє здоров’я – радить Андрій Карачевський, лікар-психіатр,
психотерапевт, доцент кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії і
наркології НМАПО імені П.Л.Шупика.
Зрозумійте свої почуття
Прислухайтесь до своїх почуттів і, головне, не бійтеся їх.
Розуміння своїх почуттів дає змогу якнайшвидше шукати шляхи відновлення
душевної рівноваги.
Намагайтесь не піддаватись паніці і не створюйте паніку
Намагайтеся зберігати критичність мислення, намагайтеся не
емоційно, а інтелектуально оцінити ситуацію, будьте максимально уважними
та сконцентруйте увагу на тому, що ви можете корисне робити.
Підтримуйте зв’язки з близькими
Не важливо, чи поділяєте ви політичні уподобання, ви
зможете подискутувати про них пізніше, коли знизиться напруга. Не
позбавляйте один одного підтримки, не відмовляйте один одному в увазі і
доброму слові.
Знайдіть собі корисне заняття
Спокій і рівновага гарантовано підтримується, якщо у людини
є чим зайнятися, особливо, якщо це заняття потрібно й іншим людям.
Краще, якщо це заняття є частиною своєї життєвої місії. Як перефразував
Віктор Франкл Фрідріха Ніцше: "Той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як" (V.Frankl, 1946).
Вчасно їжте і відпочивайте вночі
Обов’язково снідайте та обідайте, вживайте побільше сезонних овочів та фруктів.
Нічний сон дає змогу відновити сили, позитивно відображається на самопочутті.
Якщо ви нездужаєте - зверніться за медичною допомогою
Не запускайте хворобу, в стресі організм використовує свої ресурси швидко, і його потрібно
підтримувати. Якщо ще не обрали свого сімейного лікаря, терапевта чи
педіатра - зробіть це.
Якщо ви відчуваєте пригніченість, дратівливість, напругу,
тривогу, якщо у вас порушився сон, якщо ви не справляєтеся з емоціями -
зверніться за допомогою
Якщо вам важко, зверніться по допомогу до тих, кому ви
довіряєте і хто може підтримати вас: це можуть бути друзі, близькі,
колеги, навіть просто оточуючі, дозвольте собі відчути їх турботу. Якщо
така підтримка не допомагає, або її немає - зверніться до психолога або
психотерапевта, вони допоможуть вам впоратися оптимальним чином.
Наприклад, майже у всіх обласних центрах працюють
підрозділи Психологічної Кризової Служби (уточнити можна за тел: 096 7
300 100). Крім того, цілодобово працює телефон довіри "Ставропігіон" для
підтримки тих, хто перебуває в кризовому стані: 096-000-15-58.
Психічне здоров’я важливе! Бережіть себе та своїх близьких.
Рекомендації МОЗ: як уникнути погіршення психологічного стану під час карантину
Через тритижневий карантин в Україні задля попередження поширення COVID-19 населення починає відчувати паніку.
МОЗ України наголошує, “вірус паніки” страшніший за коронавірусну
інфекцію. Окрім фізичного здоров'я, попіклуйтесь і про психічне.
Як уникнути погіршення психологічного стану
Проблема: У вас з’явився страх спілкування з оточуючими, ви стали більш замкнутими
Вихід: Кооперуйтеся у невеликі групи і проводьте час разом онлайн
Проблема: У вас депресія через недостатню активність на карантині
Вихід:
-
спорт у домашніх умовах
-
нове хобі
-
самовдосконалення
Проблема: Ви постійно гуглите будь-які симптоми COVID-19 та приміряєте їх на себе
Вихід:
-
не займайтесь самолікуванням
-
цікавтеся інформацією у фахівців
-
дотримуйтесь правил особистої гігієни
-
самоізолюйтеся
-
вивчіть статистику й оцініть усі реальні ризики і варіанти розвитку подій
Проблема: Ви скуповуєте велику кількість продуктів та засобів гігієни
Вихід:
Товарного дефіциту не буде. Це спекуляція свідомістю людей,
тому ставтеся до всього критично. Багато хто з нас стикався і з більш
небезпечними вірусами та з успіхом їх перемагав.
Піклуйтеся про своє психічне і фізичне здоров'я, будьте критичними до інформації у ЗМІ.
За даними Інституту когнітивного моделювання.
Булінг у школі
Булінг перекладається як хуліган,
забіяка, задирака, грубіян, насильник визначається як утиск, дискримінація,
цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення
(фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших
дітей.
Булінг в Україні
За останні кілька місяців близько 67% дітей в Україні віком від 11 до 17
років стикалися з проблемою цькування. І 48% з них нікому про це не
розповідали.
Іноді це може довести дитину до
думок про самогубство, і якщо вона не хоче розмовляти з близькими людьми, то
краще за все звернутисяна національну
гарячу лінію
0-800-500-225
Якщо Вам необхідна правова допомога (юридична
консультація, складання заяви, інших документів) – зверніться до Єдиного
контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103
Жертви та булери
Найчастіше жертвами стають ті, хто найбільше виділяється (дивно
одягнений, дивно поводиться, неохайний). Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає
самоконтроль, легко піддається емоціям. Булерами
найчастіше стають ті, хто ростуть без заборон та авторитету батьків, але в
той же час їм не вистачає уваги і поваги дорослих. У більшості таких дітей
– яскраво виражені нарцисові риси характеру. Їм доводиться
самостверджуватися за рахунок інших людей, доводити власну перевагу.
Основні ознаки булінгу і так
званого мобінгу
(менш радикальних образ) це:
•
нерівність сил агресора і жертви;
•
повторюваність насильства;
•
гостра емоційна реакція жертви.
Соціальна структура
булінгу:
•
переслідувач (кривдник, агресор);
•
постраждала дитина (жертва);
•
спостерігач.
4 головні компоненти
булінгу:
•
агресивна і негативна поведінка;
•
здійснюється регулярно;
•
відбувається у відносинах, учасники яких мають неоднакову владу;
•
така поведінка є навмисною.
Форми шкільного
булінгу:
• 1. Фізичний (умисні штовхання, удари, стусани, побої, нанесення інших тілесних
ушкоджень та ін.);
• 2. Психологічний (насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає
психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування,
залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість).
3. Кібербулінг.
4. Соціальний булінг.
5. Вербальний булінг.
Ознаки того, що дитину цькують у школі
- Відмова іти до школи з різних
причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»
- Відсутність контакту з
однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах,
похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє
завдання.
- Психосоматичні ознаки: часті
хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
- Обмальовані руки або
специфічні малюнки на полях у зошиті.
- Бажання іти до школи іншою
дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Застосовується до
дітей від 16 років та батьків, чиї діти вчинили булінг у віці від 14 до 16
років.
Булінг:
-
штраф від 850 до 1700 грн;
-
громадські роботивід 20 до 40 годин.
Булінг, вчинений повторно протягом року або групою осіб:
-
штраф від 1700 до 3400 грн;
-
громадські роботи від 40 до 60 годин.
Неповідомлення керівником закладу освіти органам Національної поліції по
випадки цькування
-
штраф від 850 до 1700 грн;
- виправні роботи до 1 місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА
СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ
1. Зверніться із заявою про випадки булінгу (цькування) щодо вашої дитини до
керівника закладу освіти;
2. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування
(вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей,
охорона);
3. Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – зверніться в
поліцію!
БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ
ТЕМА: "ПРИЧИНИ НЕУСПІШНОСТІ УЧНІВ У ШКОЛІ"
Небажання вчитися спричинено сукупністю причин. Ю.К.Бабанський та В.С. Цетлін
розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні.
До
зовнішніх причин належать:
· - Зниження
цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же
можливості учитель міняє професію);
· - Нестабільність
існуючої освітньої системи;
· -Недосконалість
організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної
діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві
уроки);
·
- Негативний
вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).
До внутрішніх належать:
· - Послаблення
здоров’я школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології.
·
- Низький
розвиток інтелекту (діти перестали читати);
·
- Відсутність
мотивації до навчання;
·
- Слабкий
розвиток вольової сфери школярів.
Ще К.Д. Ушинський писав: „ Навчання, що
базується лише на інтересі, не дає зміцніти волю учня, оскільки не все в
навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі ”. Навчання – це не
стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До
моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас
якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.
Вони повинні вміти читати, аналізувати
текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та
батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко
вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити
свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.
Проте є учні, які в молодшій школі навчалися
легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна
програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати
немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні неуспіхи,
необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до
навчання, і дитина перестає вчитися.
По відношенню до навчання можна
виділити такі типи невстигаючих учнів:
1. Учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до
навчання.
2. Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним
ставленням до навчання.
3. Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до
навчання.
Найскладніша
група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський
відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхні навчальні
неуспіхи формують низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у
чомусь обділеними.
У таких дітей формується демонстративність –
риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу
оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні,
вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом,
хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та “випадаючи” з процесу
навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну
самооцінку на основі посильного матеріалу.
Після настання підліткового віку увага
школярів переключається з діяльності, що організовується вчителем, на інші
справи. Вони не слухають і не бачать того, що говорить і показує учитель. Не
бажають навіть поміркувати над цим. Вони швидко викидають з пам’яті та легко
забувають вивчений навчальний матеріал, не включаючи його у накопичену систему
знань. Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба
спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у
даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При
цьому треба пам’ятати, що в діаді „педагог-школяр” обидва суб’єкти
взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть
робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули (зовнішні
збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.
Надання
педагогічно-адміністративної допомоги учням сприяє покращенню результатів їх
навчальної діяльності .
Ця допомога
повинна надаватися класним керівником, вчителями-предметниками, батьками,
органами учнівського самоврядування та скеровуватись адміністрацією школи. В
чому вона полягає?
Класний керівник
·
Здійснює постійний контроль за психологічним та емоційним станом учнів та
·
позитивну мотивація до навчальної діяльності учнів;
·
вивчає індивідуальні особливості та проблеми дітей;
·
застосовує вміння встановлювати причини неуспішності учнів;
·
працює з в тісному контакті з вчителями-предметниками;
·
проводить індивідуальну виховну роботу з учнями;
·
навчання батьків та співпрацює з ними;
· повідомляє
адміністрацію про проблеми, які потребують адміністративного втручання.
Учитель
·
позитивна мотивація до навчальної діяльності – комфортні умови
навчання ;
·
врахування індивідуальних особливостей кожного учня – уміння
правильно поставити “ діагноз ” ;
·
педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем,
методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване
навчання, комп'ютеризація навчання;
·
педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання
результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід
з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів,
підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);
·
педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у
навчанні (проведення додаткових занять, позаурочна робота з предмету);
·
співпраця з класним керівником, батьками, адміністрацією.
Батьки
· позитивний
психологічний клімат в родині, небайдужість – запорука емоційного здоров’я
дитини;
· позитивна
мотивація до навчальної діяльності дитини;
· небайдуже та
позитивне ставлення батьків до школи;
·
знання
батьками вікових та індивідуальних особливостей своєї дитини.
Виконання батьками своїх обов’язків:
1.
єдині
життєві ціннісні орієнтири;
2.
єдині вимоги
та критерії потреб дитини;
3.
контроль за
станом здоров’я (фізичним та психологічним) дитини;
4.
контроль за
навчальною діяльністю;
5.
контроль за
відвідуванням школи;
6.
допомога
дитині;
7. співпраця з
класним керівником, вчителями-предметниками, адміністрацією.
Учнівське самоврядування
·
допомога
у виконанні домашніх завдань;
·
контроль за
виконанням домашніх завдань учнями;
·
контроль за
відвідуванням учнями навчальних занять;
·
залучення
учнів до участі у позаурочних заходах.
«Виховання — важка справа, і покращення його умов — один зі священних
обов'язків кожної людини, оскільки нема нічого важливішого від своєї освіти й
освіти своїх близьких».
(Сократ)
БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ:
"ЯК ЗАПОБІГТИ РОЗВИТКУ ЕГОЇЗМУ, ЖОРСТОКОСТІ, АГРЕСИВНОСТІ
ПІДЛІТКІВ"
Мета: привернути увагу батьків до важливої проблеми виховання
в учнів людяності, благородства, милосердя, попередження проявів жорстокості,
садизму, егоїзму.
Виступ психолога.
Шановні батьки, я хочу розпочати нашу розмову словами видатного
українського педагога В.О. Сухомлинського:
"Якби світ увесь час дивився в душу дитини
ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне вона на своєму шляху,
було таким добрим і лагідним, як добра мати, - у світі не було б ні горя, ні
злочинів, ні трагедій..."
Але у світі споконвіку існує не тільки добро, а й зло.
І що характерно: "Щоб людина стала поганою, не треба докладати особливих
зусиль, але зробити людину хорошою - це потребує страшенно тяжкої праці".
Кожен із вас, батьків, по-своєму будує своє родинне
вогнище, має найважливішу справу свого життя, дбаючи головним чином про
матеріальний добробут. А якщо запитати: задля чого? Майже сто відсотків
відповість: "Заради дітей". І дехто настільки занурився в це
"забезпечення дітям щасливого майбутнього", що самих дітей майже не
помічає - "руки не доходять". А тим часом немає головнішої справи у
житті, як виховати собі гідну зміну, людей, яким можна буде спокійно передати
всі надбання - і матеріальні, і духовні.
У наш час-час наукових злетів, технічного прогресу,
високих технологій - на жаль зла, не поменшало, а збільшилось. Як уберегти від
цього зла своїх дітей? І чи всі ми однаково трактуємо, що таке зло, а що добро?
Адже не секрет, що є себелюбці (і їх немало!), які не гребують ніякими засобами
власного збагачення, і вони, свідомо чи несвідомо, виховують собі подібних. Але
й чимало випадків, коли чесні, добропорядні люди через недогляд чи невміння
пожинають сумні плоди власного виховання.
Зло багатолике. Зосередимо свою увагу на таких проявах
його як егоїзм, душевна черствість, жорстокість та агресивність, які, на
жаль, трапляються серед підлітків. Зароджуються вони здебільшого не у вік
отроцтва, а значно швидше, коли дитина робить перші усвідомлені кроки в житті. Жорстокість,
садизм підлітка - це вже квіточки, а коріння - у дитинстві. До речі, ми
часто випускаємо з уваги те, що діти надзвичайно спостережливі. Кожне слово
матері й батька, їхнє ставлення до дитини, до своїх батьків та родичів, до
сусідів і взагалі до людей, до тварин і рослин - усе фіксує допитливий дитячий
розум, за прикладом найближчих, люблячих батьків дає свою оцінку всякому
вчинку...
Жорстокість, агресія у
дітей - це лише симптом тих
глобальних моральних переорієнтирів, які відбуваються у нашому суспільстві, -
мова йде про зміни психології людства. Відсутність
у дитини власного досвіду життя змушує її приймати ті правила,
ті життєві орієнтири та пріоритети, які розповсюджені у світі дорослих.
У психології розрізняють два види агресії: інструментальну і ворожу.
Інструментальна агресія - проявляється людиною для досягнення певної мети.
Вона дуже часто виражається у маленьких дітей (я хочу забрати іграшку, предмет). У старших, тобто у наших з вами
дітей, більше виявляється ворожа агресія,
спрямована на те, щоб заподіяти людині біль.
Не раз можна почути, що саме діти та підлітки стали винуватцями бійки або
грабіжництва. Дитяча жорстокість інколи вражає… Тепер нікого не здивує, як з
уст зовсім юних дітей можуть лунати образливі, в’їдливі слова. Жодна людська
вада не повинна бути об’єктом висміювання. Та це розуміють, на жаль, лише
дорослі. А як втовмачити це у голову підліткам, які живуть лише сьогоднішнім
днем і звикли бурхливо висловлювати свої емоції, не задумуючись над наслідками?
Агресія
– це енергія подолання та боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця
сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам.
Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звички кричати,
ображати, битися.
Причини
виникнення агресії різні: це різні
соматичні захворювання, вікові особливості, особистісні якості
особистості, засоби масової інформації,
інтернет та ігри, але найбільший вплив має сім»я. Як не парадоксально, але негативний
вплив на дитину відбувається як в сім»ях з підвищеною агресією, так як агресія завжди породжує тільки агресію, так і в
занадто добрих сім»ях, де дитині багато що дозволяється, тоді стирається грань
між нормами поведінки і також призводить до проявів агресії. Теж саме
відбувається і в школі. Тому дуже важливе адекватне ставлення до дітей. Агресивна
дитина,
як
і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що агресія це, перш
за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати
на події, що відбуваються навколо неї. Агресивна дитина часто відчуває себе
знедоленою, непотрібною.
Деякі психологи переконані, що дитина сама по собі не може мати агресію, а
лише накопичує її від своїх батьків та оточуючого середовища.
Будь-яка сварка чи то грубіянство з боку батьків дитина всмоктує в себе як
губка. Дуже важливий момент у формуванні особи відіграє поняття добра і зла.
Нерідко трапляється таке, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає красиву
іграшку у слабкішого товариша. До цих безневинних витівок батьки часто
відносяться поблажливо, адже всі колись були маленькими і здійснювали дурниці.
У деяких сім'ях немає належної поваги до старших,
батьки в присутності дітей грубо розмовляють з бабусею чи дідусем: мовляв, не
встрявайте, не ваша справа, ви своє віджили і т. п.; інші не приховують свого
зверхнього ставлення до сусідів, яких вважають людьми "нижчого
сорту"; ще інші колошматять чужу тварину чи птицю, яка опинилася на
їхньому подвір'ї або в городі... А потім, спостерігаючи за агресивністю свого
сина чи доньки, дивуються: "І звідки це в нього?"
Хоча деякі з гордістю можуть розповідати знайомим, який у них зростає
сильний син: розбив ніс однокласникові – майбутній боксер - чемпіон.
Та не головне, аби він був чемпіоном, головніше - стати свідомою
людиною, яка може адекватно оцінювати ситуацію і нести відповідальність за свої
вчинки.
У вільний час поміркуйте над словами: "Любов зі заплющеними
очима - теж саме, що й ненависть".
Якою б ідеальною не була атмосфера в вашій сім'ї,
дитина все ж зазнає впливу вулиці. І не намагайтеся створити навколо свого сина
чи доньки обстановку стерильності - все одно у вас нічого не вийде. Інша річ -
формувати в дитини розуміння добра і зла, утверджувати в її душі сили, здатні
протистояти злу. Не присипляти її, а відкривати очі на світ, формувати юне
серце так, щоб людина з дитячих років була несприйнятлива до зла. Щоб, цінуючи
свою честь і гідність, вона була непримиренною і нетерпимою до людей злих,
безсердечних, байдужих.
У підлітковому віці в дітей відбувається інтенсивний
фізичний розвиток, з'являється сила, від якої, як кажуть, "сверблять
руки". Дуже важливо у моральному вихованні, щоб ця сила знайшла благородне
застосування. Там, де про це забувають, з'являється вражаюче нас дрімуче невігластво:
підліток біжить і з розгону ламає деревце, підліток кривдить малюка, а малюк,
виростаючи в обстановці "боротьби за існування", не знаючи ласки, сам
стає злим, безсердечним...
Жан Жак Руссо писав, що вірний спосіб зіпсувати людину
- це дати їй усе і не вимагати від неї нічого: "Тоді тиран буде до ваших
послуг". Однією з істин педагогічної мудрості, що сягає своїм корінням у
багатовіковий досвід народу, є положення: чим більше людині дається, тим більше
з неї треба питати. 'Люби, як душу, труси, як грушу"-мовить народне
прислів'я. Розумійте його не в буквальному розумінні. Фізична розправа,
насильство викликає страх, озлоблення. Йдеться про розумне поєднання
батьківської й материнської любові, ласки з вимогливістю, виховання у підлітка
відповідальності за свої вчинки.
Основне завдання щодо
формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків. Саме
вони повинні своїм прикладом показувати дитині, що любов є сильніша за зло та
агресію. Хороші діти - найбільше щастя,
найбільша винагорода за все, що зробила людина за своє життя. Погані діти - батьківське
горе. Не шкодуйте часу для творення найбільшої цінності у вашому житті.
*****************************************************************
Як батькам упоратися
з булінгом.
Глузування та знущання над дітьми
однолітків уже давно стали частиною шкільного життя. І з роками масштаби цього
явища тільки збільшуються. На Заході його прийнято називати булінгом.
Багато батьків уважають, що
булінг не така серйозна проблема, як уживання школярами заборонених речовин
(тютюну, алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та
тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться
цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи та
знущання, а й на тих, хто їх завдає.
Діти, яких кривдять
у школі, частіше схильні:
·
Погано вчитися.
·
Проявляти агресивність,
щоб захистити себе й помститися своїм кривдникам.
Діти, які ображають інших, частіше схильні:
·
Погано вчитись.
·
Курити та вживати алкоголь.
·
Скоювати злочини в майбутньому.
Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні
проявів булінгу. Ось кілька порад про це:
·
Навчайте дітей вирішувати
проблеми конструктивно,
без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
·
Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм
підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість
у собі, щоб вони могли
відстояти свою точку зору.
·
Спитайте в дітей, як
пройшов їх день у школі,
уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх
однокласників і проблеми.
·
Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться
розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб
допомогти дитині.
·
Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково
заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
·
Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.
·
Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома,
вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте
когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так
само.
·
Підтримуйте шкільні програми боротьби з булінгом. Якщо
у школі такої програми немає, організуйте її самі разом з іншими батьками,
учителями та волонтерами.
Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу
Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над
ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина
все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина
вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона
вже до вас не звернеться.
Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу,
зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою
булінгу:
·
Дитина стає замкнутою.
·
Утрачає друзів.
·
Гірше вчиться.
·
Утрачає інтерес до занять, які раніше любила.
·
Її одяг порваний або забруднений.
·
Вона приходить додому із синцями.
·
Просить більше кишенькових грошей.
Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж дитина
сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на
впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення
проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:
·
Порозмовляйте з учителем дитини, не варто відразу
конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться
до директора.
·
Навчіть дитину неагресивних
способів протистояти булінгу – нехай вона уникає
кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або
порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
·
Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з
розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
·
Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою
кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й
поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
·
Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї
буде більш широке коло спілкування й більше друзів.
Деяких дітей постійно ображають, а інших узагалі не
чіпають. Чому деякі діти притягують кривдників? Діти, яких кривдять дуже часто:
·
Відрізняються від інших (зростом, національністю,
іншими параметрами).
·
Здаються фізично або емоційно слабкими.
·
Не впевнені в собі.
·
Шукають схвалення.
·
Не скаржаться на кривдників.
Якщо кривдником є
ваша дитина
Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина
ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими
зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть
допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми
однокласниками.
Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:
·
Не співчуває іншим.
·
Цінує агресивність.
·
Любить командувати.
·
Проявляє нахабство переможця, який не любить
програвати.
·
Часто свариться із братами й сестрами.
·
Імпульсивна.
Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:
·
Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як
щось тимчасове.
·
Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині,
пригадайте про те, що страждає хтось інший.
·
Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає
інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість,
самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь зміни вдома,
у сім'ї.
·
Навчіть дитину співчувати іншим,
поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
·
Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у
вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або
їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині
вирішити цю проблему.
·
Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже
часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або
членів сім'ї.
****************************************************************************
Батьківські збори
“Психологічне насильство в сім’ї”
Мета: ознайомити батьків з психологічним видом насильства, з
причинами, ознаками, наслідками насильства в сім'ї та узагальнити інформацію за
результатами анкетування учнів, щодо виявлення жорстокого поводження з
дітьми.
Обладнання: мультимедійна
дошка, показ презентації.
Хід зборів.
Теоретична частина.
Прояви насильства супроводжують людство з давніх
давен. Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство
щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація,
приниження. Ми вже звикли сприймати насильство, як щось неминуче. Але ж
прояви насильства порушують права людини, принципи вільного та
справедливого існування.
Емоційне або психологічне
насильство – це тиск на психіку іншої людини, який проявляється у нанесенні словесних
образ, погроз, залякуванні, переслідуванні.
Психологічне насильство є «ядром» насильства,
його вихідною формою, на основі якої виникають інші насильства. Якою б не
була ситуація насильства, вона завжди заподіює шкоду розвитку особистості.
Наслідки пережитого психологічного насильства цефобії, нічні кошмари,
суїцидальні тенденції, хронічнадепресія.
Існує багато міфів про проблему сімейного
насильства, таких як: насильство має місце тільки в соціально неблагополучних
сім'ях, існує певний зовнішній вигляд і соціальне становище жінок, що
піддаються насильству, тощо.
Насильство існує у всіх соціальних групах незалежно від рівня доходу,
освіти, становища в суспільстві, класових, расових, культурних аспектів, тобто
поширеність різних видів і форм насильства в сім'ї така, що охоплює всю
популяцію.
Слід враховувати, що, в ситуації насильства в сім'ї страждають всі, адже
свідок насильства відчуває ті ж самі почуття, що і жертва.
Причини насильства в сім'ї
поділяються на:
- психопатичні (схильність до насильства батьків і дітей);
-соціальні [вплив зовнішніх (соціальних) факторів: бідність, безробіття,
соціальна ізоляція, низький освітній і культурний рівень і т. п.];
- психосоціальні (фактори насильства поділяються на структурні, ситуативні і
комунікативні).
Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї
постає перед дітьми. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю
дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та
соціальною незрілістю, а також залежним становищем по відношенню до дорослих.
Згідно чинного законодавства, психологічне
насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та
криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою
приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху; переслідування; контроль
над діяльністю; контроль над колом спілкування; примус жертви до виконання
принижуючих її дій; контроль над розпорядком дня; шкоди, що її спричинено
домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих
речей, предметів тощо.
Цей тип насильства є найбільш поширеним і
присутній практично у всіх випадках насильства в сім'ї. Психологічне
насильство важко діагностувати. Якщо всі інші форми насильства легко
визначаються, оскільки мають чіткі фізіологічні наслідки, то явні ознаки
психологічного впливу рідко видно, а наслідки при цьому можуть бути важкими.
Крім того, психологічне насильство досить часто виступає не саме по собі, а
разом з іншими видами насильства.
Психологічне
насильство по відношенню до дітей- це вороже або байдуже ставлення
до дитини / підлітка, що приводить до зниження самооцінки, втрати віри в себе,
гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис
характеру, що викликає порушення соціалізації дитини. У дитини створюється
враження, що він нікчемний, і заслуговує подібного негативного ставлення.
Ознаками такого
насильства над дітьми можуть слугувати:
· замкнутість;
· демонстрація
повної відсутності страху;
· неврівноважена
поведінка;
· агресивність,
схильність до нищення й насильства;
· уповільнене
мовлення, нездатність вчитися;
· уникання
однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
· тривожність;
· демонстрація
страху перед появою батьків;
· страх
фізичного контакту, острах іти додому;
·депресія,
спроби самогубства;
· уживання
алкоголю або палыння;
· насильство
по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;
· почуття
провини за отримання фізичних ушкоджень.
До різновидів
психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:
1) використання «привілеїв» дорослих:
поводження з дітьми як із рабами
чи слугами;
покарання, поводження
як із підлеглими;
поводження як із своєю
власністю;
2) залякування:
використовування своїх
переваг - росту, розмірів та сили;
навіювання страху за
допомогою розповідей, дій, поглядів;
крики, стресогенна
поведінка;
жорстокість щодо інших
істот;
погрози покинути
дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди;
погрози розлюбити
дитину;
приниження;
використання скарг для
тиску на дитину;
використання дітей у
якості довірених осіб тощо.
Наслідки
психологічного насильства у дітей.
У
дитини, що піддається систематичному психологічному насильству, розвивається
модель способу життя жертви і формується стан «готовності» повторюватицю модель
в своєму дорослому житті. Характерними рисами способу життя жертви є наступні
аспекти.
- Спотворення образу Я, звинувачення самих себе за
те, щовідбувається; зниження почуття власної цінності.
- Почуття
страху і безпорадності як домінуючі почуття, світ сприймається як двозначний,
невизначений і завжди небезпечний.
- Відкритість, крихкість і невизначеність
кордонів власного Я, нездатність вчасно ідентифікувати різні форми насильства;
нездатність встановити межі та обмеження.
- Депривация базових потреб (незадоволення потреби в любові, прийняття,
розумінні, приналежності).
-
Обов'язкове прагнення до близькості, синдром емоційної залежності
(співзалежності): сверхпотрібність в любові, страх втратити об'єкт прихильності,
залежність, невпевненість в собі і в інших, заперечення власних потреб.
- Придушення або знецінення власних почуттів і переживань, порушення
здатності насолоджуватися життям.
Хочу зупинитися ще на одному виді насильства.
– Це насилля над емоціями дітей — це постійне критикування і
приниження дитини, її розумових здібностей та особистої гідності.
Таке словесне насилля може зруйнувати дух дитини.
Щоб подолати
насильство в сім’ї, потрібно дотримуватись таких правил:
- Довіряйте вашій дитині та поважайте її.
- Визнавайте права дитини на свої власні почуття, право на вибір друзів та
діяльності.
- Поважайте почуття іншого з батьків.
- Забезпечте емоційний комфорт.
- Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці і комфорті.
- Створюйте правила поведінки відповідно до вікового розвитку дитини.
- Давайте постанови, а не покарання.
- Приділяйте дитині свій час і увагу.
- Проявляйте любов, коли дитина відчуває фізичний та душевний біль.
Тест "Моя сім’я”
Мета: усвідомлення,
аналіз взаємин та можливість зміни сформованих сімейних стереотипів.
(Перегляд моделей)
- Ваші стосунки із дитиною зображені за допомогою двох кружечків. «Я»
(батько, мати) і «Вона»(дитина), модель 1, модель 2…
Кружечки можуть
бути розміщені далеко один від одного, торкатися, перекриватися, повністю
накладатися, входити один в інший.
- Як
ви думаєте, до якої моделі можна віднести ваші стосунки з дитиною?
Виберіть одну
модель ваших відносин.
Вибрали?
Це наочно
демонструє рівень психологічної сумісності, потреби людей одне в одному.
Моделі стосунків
1. Ви з дитиною незалежні одне від одного, неблизькі.
Це насторожує, варто замислитися над пошуками шляхів зближення.
2. Ви незалежні, не дуже близькі, але контактуєте,
маєте щось спільне. Це вже краще..
3. Разом ви як особистості дуже близькі, але й
незалежні.
4. Ви ближчі,ніж у модель 3. Але у вас складні
стосунки.
5. Ви близькі як ціле ми. Це дуже гарні стосунки.
6. Одна особистість повністю поглинута іншою
особистістю. Для виявлення свого «Я» дитині не залишається місця. Це ситуація
тиску.
Практична частина.
Моніторингове
дослідження стосовно проблеми
насильства серед учнів 5-9
класів
Анкетування «Насильство та його прояви в дитячому середовищі»,
опитано – 60 учнів.
Результати анкетування.
1. Чи доводилося тобі бути
жертвою агресії або насильства?
-Так – 87% відсотків учнів
-Ні – 10%
1.1 Від кого і де саме тобі доводилось бути жертвою
агресії?
а) батька – 10%;
б) мами – 16%;
в) за межами школи – 26% ;
г) у школі від однокласників –
25%;
д) у школі від вчителів - 0;
е) старших учнів – 33%.
є) інше (вказати) - 0.
2. Щотивідчувавтоді, коли тебе
кривдили?
а) образу – 51%;
б) ненависть до кривдника – 38%;
в) бажанняпомститися – 33%;
г) власнуслабкість – 10%.
д) інше (вказати) - 0.
3.Чити сам коли-небудь чинив
насилля над іншими?
а) так – 16%;
б) ні – 51%;
в) не знаю, важко сказати – 33%.
4. Як учні виражають до тебе
негативне відношення?
а) обзивають, ображають – 59%
б) б'ють – 10%
в) не розмовляють,
ігнорують -16%
г) важко сказати – 15%.
5. Чи траплялося тобі
спостерігати сварки між батьками?
а) часто - 10%, б) іноді – 16%, в) рідко– 42%, г)
ніколи – 42%.
6. Чи доручають тобі батьки
справи занадто складні і важкі для тебе?
а) часто – 4%, б) іноді – 22%, в) рідко – 33%,
г) ніколи – 40%.
7. Чи буває тобі страшно
повідомити батьків про погану оцінку?
а) часто – 20%, б) іноді – 22%, в) рідко – 16%, г)
ніколи – 34%.
8. Як тебе карають удома?
а) ставлять в кут – 4%,
б) б'ють – 4%,
в) позбавляють улюбленого
заняття – 43%,
г) лають – 23%,
д) ображають – 10%,
е) обмежують в покупках –
10%;
є) пояснюють, що так робити
не можна, «читають нотації» - 34%,
ж) припиняють спілкуватися
на тривалий час – 12%,
з) не пускають гуляти – 22%
9. Яким способом ти
зазвичай реагуєш на ситуацію насильства?
а) намагаєшся піти від кривдника–30%;
б) проявляєш агресію у відповідь – 43%;
в) виконуєш вимоги – 5%;
г) прагнеш змиритися з ситуацією – 7%;
д) звертаєшся за допомогою до
близьких людей – 23%.
9. До кого ти можеш звернутися за
допомогою і підтримкою в ситуації насильства?
а) до друзів – 45%;б) до батьків;- 65%, в) до брата або сестри -28%;г) до вчителя – 35%;д) ні до кого – 10%;е) інше-0.
Висновок.
Отже,
більшість опитаних учнів були жертвами агресії (насильства) в школі, за межами
школи (на вулиці) та в сім'ї. Дуже добре, що ці показники не дуже високі (в
межах норми), що учням є до кого звернутися за підтримкою, а саме до батьків,
друзів, вчителів.
Але
насторожує те, що більшість учнів реагують на конфліктну ситуацію агресією.
Чому так? Це можна пояснити кількома причинами.
- Що
жорстокість дітям властива від природи, але цю агресію дитини потрібно
спрямовувати в правильне русло, відповідно організовуючи її дозвілля.
- Також впливає
на агресивність дитини й інформація довкола, насичена насильством та
жорстокістю. Це стосується фільмів, телепрограм і комп'ютерних ігор. А побачене
там діти намагаються втілити в життя.
- Інша причина,
полягає в тому, що батьки вкрай мало часу та уваги приділяють дітям та їхньому
розвитку. Сьогодніцього часу мало і кількісно, і якісно. Батьки у
крайньому випадку перевіряють домашні завдання та проводять виховні бесіди, але
жодних душевних розмов, спільних інтересів та спілкування, що можуть спрямувати
дитину в певному напрямку.
- Крім того, формує відповідний стиль поведінки дітей нове соціальне віяння
–"активне лідерство", мовляв, ти повинен бути лідером, сильним і завжди
"на коні". У підсумку діти намагаються діяти з цієї позиції, шукаючи
слабшого та роблячи все, щоб стати лідерами.
- Це можна
пояснити тим, що у присутності дитини, підлітків
ми дорослі дозволяємо собі конфліктувати, сваритися, обговорювати чужі проблемиі
така поведінка стала для нас звичайною справою, і ця поведінка стала звичайною
для дітей. І часто ми просто не замислюємося над тим, як цеможевпливати на нас самих і
наших дітей.
Діти
бачать, чують та пам'ятають більше, ніж вважають дорослі і саме нашу поведінку
в конфліктній ситуації вони моделюють в школі, на вулиці.
Проблема не стільки в школі, а в тому, що у дітей з'являється можливість
реалізувати внутрішню агресію. І вона виливається на молодшихдітей на однолітківабов дома на
домашніхтварин, тобто на тих, хто не можепротидіяти.
Ця проблема важлива для всіх нас, тому що надто
тяжкими для всього суспільства є її наслідки: збільшення вбивств у сім'ї,
збільшення дітей вулиці, алкоголізму та злочинності. Потрібно активно боротися
з цим небезпечним соціальним злом, яким є насильство в родинах.
Заключна частина.
« Пам’ятка»
- Немає виправдання бездушності, цинізму,
агресивності, фантастичній жорстокості. І щоб не потонути в хвилях негативних
емоцій гніву, не задоволеності життям, які накладаються на не зовсім
здоровий соціальний фон, ми закликаємо всіх батьків берегти в собі людське,
поважати в собі людину. Хай сім’я буде для дитини взірцем людяності, доброти і
любові.
- І тоді нам не треба буде наголошувати на правах дитини,
бо їх ніхто не буде порушувати, а обов’язки батьків по стану утримання і
виховання дітей будуть сприйматися не як обтяжливий тягар, а як органічний
прояв любові до дитини, підтримки в ній людської гідності та самоповаги.
Усвідомте: насилля
починається в серці й розумі; спосіб дій визначається способом мислення. Не
підштовхуйте дітей вирішувати свої проблеми за принципом «з вовками жити, по
вовчому вити». Ви ж не хочете самі жити серед вовків, якими можуть стати власні
діти по відношенню до вас?
Якщо ж ми навчимося
по-справжньому любити наших дітей та мудро виявляти турботу про їхнє майбутнє,
то й діти віддячать нам любов’ю та турботою.
Використані джерела:
1. Під ред. І. С.
Клеціной. Гендерна психологія., 2009
http://medbib.in.ua/vvodnyie-zamechaniya-42286.html
2. Інститут
модернізації змісту освіти (http://www.imzo.gov.ua/) та Інститут
освітньої аналітики, з віднесенням їх до сфери управління Міністерства освіти і
науки України. (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. №
687 “Про утворення Інституту модернізації змісту освіти та Інституту освітньої
аналітики”).
3.
http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-5F10D32C15A67/list-A863690726
4. https://tsn.ua/ukrayina/diti-stayut-sadistami-cherez-bayduzhih-batkiv-ta-nasillya-v-televizori-ta-igra
Немає коментарів:
Дописати коментар